Suchergebnisse

У статті актуалізовано і зроблена спроба з'ясувати та узагальнити деякі важливі аспекти, пов'язані з передумовами, розмахом і наслідками сталінського «Великого терору» 1937-1938 рр. в РСЧА, зокрема, на прикладі й військових частин, що дислокувалися на території Дніпропетровщини.
Методи дослідження: історико-генетичний, проблемно-хронологічний, компаративний, описовий. Джерела: документальні матеріали з архівних фондів Управління СБУ по Дніпропетровській області, напрацювання в рамках обласної державної програми «Реабілітовані історією», окремі історичні праці відповідного тематичного профілю.
Результати дослідження. З сучасних теоретико-методологічних позицій переосмислено і показано витоки та висхідна динаміка розгортання репресій в армійському середовищі міжвоєнної доби. Акцентовано, що створена та зміцніла під час громадянської війни Червона армія була вагомою суспільною і матеріальною силою, а її командири, особливо вищого рангу, з огляду на свої ратні звитяги і авторитет, позиціонували себе відносно незалежними у взаєминах з владою (як і опозиціонери в самій партноменклатурі), дозволяючи у повоєнному житті певні вольності, що подеколи суперечили державній політиці РКП(б)-ВКП(б). Помітний вплив на формування та здійснення каральних акцій серед військових справляв так званий «чинник Троцького» як організатора РСЧА та глави воєнного відомства у 1918-1925 рр., оскільки його, звісно, підтримували значні маси військовослужбовців, в т.ч. пізніше і як лідера антисталінської опозиції. Подібні настрої породжували у частини командирів та політпрацівників й трагічні події кінця 1920 – початку 1930-х рр. на селі (насильницька колективізація, розкуркулення, депортації, Голодомор), бо саме із селян здебільшого рекрутувався рядовий склад армії. Тому задля збереження її надійності у вищому військовому ешелоні навіть пропонували послабити репресії на селі. Непорозуміння між певними воєначальниками та Кремлем, виникали і в інших питаннях, передусім у визначенні нових пріоритетів радянської воєнної доктрини, стратегії модернізації та механізації Збройних сил СРСР. Все це у сукупності й обернулося масовими репресіями в армії, жертвами яких стали десятки тисяч військовиків переважно вищого рангу. Встановлено, що їх стійка динаміка продовжувалася протягом всієї міжвоєнної пори, а кульмінацією, як і в інших сферах соціуму, стали криваві 1937-1938 рр. На конкретних прикладах простежена гірка доля командного складу військових формувань, що базувалися тоді в Дніпропетровській області.
Висновки. Розрекламовані сталінськими посіпаками тих часів версії про масштабну «змову в РСЧА» вкотре підтверджують, що це міф, вигаданий задля збереження монопольної влади вождя та нейтралізації його потенційних конкурентів з боку популярних воєначальників нової генерації. Сама «справа військових» є політично вмотивованою, тобто сфабрикованою, переконливим свідченням чого є повна реабілітація у повоєнні часи абсолютної більшості її фігурантів. Разом з тим вчинений у ході її розкрутки в передвоєнні роки військовий погром мав неабиякі згубні наслідки для обороноздатності країни та її захисту від нацистської агресії, особливо в початковий період.
Практичне значення. Матеріал статті може бути використаний при створенні узагальнюючих історичних праць про державний терор Кремля за часів комуністично-російського злочинного режиму, а також в освітньому процесі у закладах вищої освіти.
Наукова новизна. Стаття є однією з перших спроб висвітлення обраної теми на регіональному рівні Дніпропетровщини.

У статті з'ясовано й висвітлено основні віхи і окремі фрагменти життєвої та професійної біографії професора Г. Кривчика як представника дніпропетровської історичної школи і одного з відомих дослідників у галузі аграрної історії України новітнього часу. Методи дослідження: історико-хронологічний, історико-біографічний, логічний. Джерела: опубліковані й неопубліковані матеріали епістолярного і мемуарного характеру вченого, його найважливіші наукові, публіцистичні та навчальні праці, деякі публікації, а також особисті згадки і спостереження автора про нього.
Основні результати. Встановлено і стисло описано найбільш примітні біографічні дати, події, факти з розмаїття життєвих картин Г. Кривчика від народження до сьогодення, показано родинні впливи на його виховання як особистості; розкрито витоки його становлення як науковця і педагога у Дніпропетровському державному університеті, простежено динаміку кар'єрного зростання на посадах завідувача кафедри у Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті (нині – Придніпровська академія будівництва та архітектури) і Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна (нині – Український державний університет науки і технологій), які стали потужним осердям і органічною частиною його професійного життя упродовж кількох десятиліть. Зроблена спроба виявити й позначити певні мотиваційні чинники вибору ним стратегії наукових пошуків, спочатку переважно у площині соціального функціонування українського села у 1960-1980-х рр., а останнім часом – в руслі осмислення актуальних проблем етнополітичної історії України, зокрема, історичних передумов і генези формування української національної ідеї, сучасного розвитку національних відносин в країні, методології історії, філософії, політології, педагогіки вищої школи, державного управління тощо. З'ясовано загальний творчий доробок ученого у вигляді опублікованих праць, захищених дисертацій, підготовлених ним кадрів вищої кваліфікації.
Висновки. Професор Г. Кривчик, розпочавши кар'єрне сходження у часи компартійного всевладдя, з відповідних світоглядних й ціннісних орієнтацій, потім пройшов досить тернистий шлях професійного самовдосконалення й теоретико-методологічного самоочищення, завдяки чому зміг створити співзвучні нашому сьогоденню інтелектуальні продукти й залишити помітний слід у фаховому середовищі Придніпров'я та України. Практичне значення. Матеріал статті може бути використаний у відповідних наукових проєктах з української історії другої половини XX – початку XXI ст., в освітньому процесі з підготовки істориків в університетах. Наукова новизна. Вперше актуалізовано й розкрито деякі найбільш виразні штрихи до інтелектуального портрета самобутнього історика. Тип статті: описова.

Актуальність даної теми зумовлюється потребою розширення та поглиблення існуючих знань про масштаби і специфіку радянсько-російського державного терору в одному з найбільших регіонів УСРР окресленої доби, особливо у контексті сучасної повномасштабної війни Росії проти України. Метою статті є спроба структурувати і узагальнити основні напрямки та особливості репресивної політики тогочасного правлячого режиму у промисловому секторі Катеринославщини-Дніпропетровщини.
Методи дослідження: проблемно-хронологічний, компаративний, описовий. Основні результати. На значному фактичному матеріалі показано, що з приходом до влади більшовиків в умовах активного спротиву з боку освіченої частини суспільства, його інтелектуального, заможного ядра, насильство, репресії швидко були зведені в ранг державної політики й стали мало не нормою соціальної практики в ході започаткованих радикальних перетворень; акцентовано, що вони захопили буквально всі сфери життєдіяльності країни та верстви населення, включаючи базові опори нової влади – індустрію і робітничий клас як ключового «гравця» у ленінській формулі «диктатура пролетаріату»; встановлено, що саме представники робітництва, керівного та інженерно-технічного корпусу промислових підприємств займали провідне місце (майже 43 відсотка) у фаховій структурі репресованих в ті часи мешканців краю. Авторські тези та версії проілюстровані на прикладах конкретних «замовних» справ чи «напрацювань» спецслужб по лінії протидії страйковому руху на початку 1920-х рр., нейтралізації осередків, керівників і учасників політичної опозиції, «економічної і націоналістичної контрреволюції», а також окремих особистостей.
Зроблено загальний висновок про те, що внаслідок терористичної політики і практики Кремля з піком масового беззаконня та свавілля середини 1930-х рр. із виробничої сфери вилучалася, по суті, еліта, найпродуктивніша частина людського капіталу промисловості Дніпропетровщини. Оригінальність і наукова новизна статті полягає насамперед у постановці та розгляді теми як самостійного об'єкта дослідження, актуалізації, систематизації і оприлюдненні відповідного конкретно-історичного матеріалу. Тип статті: оглядова.

The article deals with an interesting but insufficiently and not clearly enough discussed in the historiographical process research perspective, which is related to the reconstruction, from the present day viewpoint, of the efforts and attempts of the national political elite to implement the idea of state autonomy of Ukraine through the mechanism of the so-called All-Russian Constituency (Constituent Assembly) during the existence of the Ukrainian People's Republic (UNR) and taking into account the choice of the model of democratic social progress in the late 1917 – early 1918. This storyline is considered in the context of political activity of the Central Rada and its leaders M. Hrushevsky, V. Vinnychenko, other participants of the national-liberation movement of the Ukrainian Revolution (I. Mazepa, D. Doroshenko, etc.), implementation of certain steps to legitimize this institute as the supreme body of government and governance on the territory of Ukraine of that time, the consolidation of the political party on the basis of the traditions and experience of national government.Considerable attention is paid to the analysis of universals of the Central Rada in the course of strengthening its power positions, search and realization of the optimal formula of national and territorial autonomy of Ukraine, exercisingits right of final approval as the All-Russian "founder" (2nd Universal), formation of the UNR (3rd Universal) etc. The article makes an emphasis on the aggravation of the UNR relations with the Bolshevik government of Russia as a result of its ultimatum to the Rada and the unleashing of war against the UNR.The results of the elections in Ukraine which took place before the All-Russian and Ukrainian Constituent Assembly are described in the article. In addition, the rating of the main political forces in the regional dimension, first to be formed through such a democratic procedure, is studied. The substantiated conclusion is made about the actual failure of the phenomenon of the Constituency being dismissed by the Bolshevik government as a long-awaited tool in the public and political sphere for resolving the Ukrainian issue, the rapid decline in society under pressure of many factors of authority and influence of the Central Rada, the final collapse of its illusions to achieve a real autonomy of Ukraine under Moscow's supervision. ; В статье раскрывается интересный, но недостаточно полно и выразительно вписанный в историографический процесс исследовательский ракурс, связанный с воссозданием с современных позиций усилий и попыток национальной политической элиты по имплементации идеи государственной автономии Украины посредством механизма так называемой Всероссийской Конституанты (Учредительного собрания) в условиях функционирования Украинской Народной Республики (УНР) и выбора модели демократического общественного развития конца 1917 – начала 1918 г. Эта сюжетная линия рассматривается в контексте политической деятельности Центральной Рады и ее лидеров М. Грушевского, В. Винниченко, других участников национально-освободительного движения эпохи Украинской революции (И. Мазепа, Д. Дорошенко и др.), осуществления конкретных шагов по легитимизации этого института как высшего органа власти и управления на украинских землях той поры, консолидации политикума на основе традиций и опыта национального государственного строительства.Значительное внимание уделено анализу универсалов Центральной Рады в русле укрепления ее властных позиций, поиска и реализации оптимальной формулы национально-территориальной автономии Украины, признания права ее окончательного утверждения за всероссийской «учредилкой» (2-й Универсал), создания УНР (3-й Универсал) и т. п. Акцентируется на обострении ее отношений с большевистским правительством России вследствие его ультиматума Раде и развязывания войны против УНР.Освещены итоги выборов в Украине во Всероссийское и Украинское учредительное собрание, показан рейтинг основных политических сил в региональном измерении, впервые сформированный путем такой демократической процедуры. Сделан обоснованный вывод о фактическом провале феномена разогнанной большевиками Конституанты как долгожданного в массах и политикуме инструмента решения украинского вопроса, о стремительном падении в обществе под давлением многих факторов авторитета и влияния Центральной Рады, об окончательном крахе ее иллюзий на достижение реальной автономии Украины под «крышей» Москвы. ; У статті розкривається цікавий, але недостатньо повно і виразно вписаний в історіографічний процес дослідницький ракурс, пов'язаний із відтворенням з сучасних позицій зусиль та спроб національної політичної еліти щодо імплементації ідеї державної автономії України через механізм так званої Всеросійської Конституанти (Установчих зборів) в умовах функціонування Української Народної Республіки (УНР) й вибору моделі демократичного суспільного поступу кінця 1917 – початку 1918 р. Ця сюжетна лінія розглядається у контексті політичної діяльності Центральної Ради та її лідерів М. Грушевського, В. Винниченка, інших учасників національно-визвольного руху доби Української революції (І. Мазепа, Д. Дорошенко та ін.), здійснення конкретних кроків щодо легітимізації цього інституту як вищого органу влади та управління на українських землях тієї пори, консолідації політикуму на засадах традицій і досвіду національного державотворення.Значна увага приділена аналізу універсалів Центральної Ради в руслі зміцнення її владних позицій, пошуку та реалізації оптимальної формули національно-територіальної автономії України, визначення права остаточного її ствердження за всеросійською «учредилкою» (2-й Універсал), утворення УНР (3-й Універсал) тощо. Акцентується на загостренні її відносин з більшовицьким урядом Росії внаслідок його ультиматиму Раді і розв'язання війни проти УНР.Висвітлені підсумки виборів в Україні до Всеросійських і Українських установчих зборів, показано рейтинг основних політичних сил у регіональному вимірі, уперше сформований шляхом такої демократичної процедури. Зроблено обґрунтований висновок про фактичний провал феномена розігнаної більшовиками Конституанти як довгоочікуваного в масах та політикумі інструмента вирішення українського питання, про стрімке падіння у суспільстві під тиском багатьох чинників авторитету і впливу Центральної Ради, остаточний крах її ілюзій на досягнення реальної автономії України під «дахом» Москви.

Метою дослідження є розкриття змісту державної політики пам'яті в сучасній Україні у постмайданний період (2014–2021 рр.), яка була докорінно переорієнтована і, по суті, стала важливим напрямом протидії інформаційним атакам у ході гібридної війні, яку веде РФ проти України. Методологія дослідження має міждисциплінарний характер, поєднуючи методи історичної, політичної, соціологічної та правової наук. Основні результати дослідження: розкрито зміст концепту «політика пам'яті», визначена структура політики пам'яті в сучасній Україні, прослідковано етапи формування та реалізації політики пам'яті в Україні на основі президентських електоральних циклів, доведено хвилеподібний характер розвитку політики пам'яті в Україні, яка демонструє «хитання» від україноцентричності до багатовекторності. Зокрема, у початковий період (кінець 1980 – 1991 рр.) під час трансформації свідомісного рівня у державній політиці пам'яті актуалізуються теми козацтва, витоків української державності, українського національного руху, української революції 1917–1920–х рр., руйнації храмів, Голодомору 1932–1933 рр., репресій та інші; за президентські каденції Леоніда Кравчука (грудень 1991 – липень 1994 рр.) і Леоніда Кучми (липень 1994 – січень 2005 рр.) (а також і Віктора Януковича (лютий 2010 – лютий 2014 рр.)) спостерігається значний плюралізм стратегій політики пам'яті – радянська модель все ще продовжувала існувати, проте народжувалася нова україноцентрична модель; за президентські каденції Віктора Ющенка (січень 2005 – лютий 2010 рр.), Петра Порошенка (червень 2014 – травень 2019 рр.) і Володимира Зеленського (з травня 2019 рр.) у державній політиці пам'яті домінують україноцентричні наративи, відбувається докорінна зміна моделі державної політики пам'яті через втілення політики декомунізації. Продемонстровано, що під час відкритої фази другого циклу гібридної війни РФ проти України (яка розпочата з 2014 р. і триває дотепер) найбільш уразливою і чутливою до інформаційних впливів сферою державного управління є державна політика пам'яті.

The aim of the study is to reveal the content of the state policy of memory in modern Ukraine in the post-Maidan period (2014-2021), which was radically reoriented and, in fact, became an important area of countering information attacks during the hybrid war of the Russian Federation against Ukraine. The research methodology is interdisciplinary, combining methods of historical, political, sociological and legal sciences. The main results of the research: the content of the concept of "memory policy" is revealed, the structure of memory policy in modern Ukraine is determined, the stages of formation and implementation of memory policy in Ukraine on the basis of presidential electoral cycles are traced. Ukraine, which demonstrates a "swing" from Ukraine-centric to multi-vector. In particular, in the initial period (late 1980–1991) during the transformation of the conscious level in the state policy of memory the themes of the Cossacks, the origins of Ukrainian statehood, the Ukrainian national movement, the Ukrainian revolution of 1917–1920, the destruction of temples, the Holodomor 1932–1933, repressions and others; during the presidential terms of Leonid Kravchuk (December 1991 – July 1994) and Leonid Kuchma (July 1994 – January 2005) (as well as Viktor Yanukovych (February 2010 – February 2014)) there is a significant pluralism of memory policy strategies – the Soviet model still continued to exist, but a new Ukraine-centric model was born; during the presidential terms of Viktor Yushchenko (January 2005 – February 2010), Petro Poroshenko (June 2014 – May 2019) and Volodymyr Zelensky (since May 2019), Ukrainian-centric narratives dominate the state policy of memory, and the model is changing radically. state memory policy through the implementation of decommunization policy. It has been shown that during the open phase of the second cycle of the hybrid war of the Russian Federation against Ukraine (which began in 2014 and continues to this day) the most vulnerable and sensitive to information influences is the ...

Problem setting. At the present stage of the nation, the problem of subject determination of the Ukrainian national idea becomes more urgent and requires understanding both in society and in the scientific community.Recent research and publications analysis. The problems of research of the Ukrainian national idea are mainly focused on generalizing the historical experience of the Ukrainian state-building through the prism of forming the national idea and understanding the process offormation and content of the Ukrainian national idea.Paper objective. The purpose of the study is to clarify the substantive certainty of the Ukrainian national idea at the present stage of nationalization. The following tasks are solved for its realization: to follow the meaningful evolution of the concept «Ukrainian national idea», to define its historical connotations.Paper main body. It is found that the formation of the Ukrainian national idea begins in parallel with the processes of nationalization - already in the 16-17 centuries. The first attempts were made to formulate the outline of the national idea of the Ukrainians, however, the active search for the formula of the Ukrainian national idea dates back to the 19 century. public associations of the first quarter of the twentieth century, especially during the Ukrainian Revolution. It is proved that with the gaining of independence there is a kind of Renaissance of the Ukrainian national idea, which took place against the background of the revival of national traditions of the Ukrainian people, the achievement of its spiritual unity. It has been found out that the national idea is a moving, dynamic phenomenon that reflects the common interest, the common needs of the nation and the representation of the nation's representatives about the complex of means necessary for its progressive and sustainable development. Such means are an effective socio-economic management system based on political, economic, legal, moral subsystems. The worldviews of such a system are conceptualized through the identification of priority national values and interests.Conclusions of the research. It is determined that in the current realities the Ukrainian national idea emerges as a key opinion on understanding the nature of the nation and its prospects, as a program of actions for the future, assimilation and preservation of the achievements of the past, its historical, traditional institutions, as scientifically grounded, consolidated, innovative and integration directions contemporaries in worldview, motivational and other spiritual and informational and temporal dimensions. It is emphasized that the Ukrainian national idea also contains a teleological aspect, since it serves as a kind of purpose for nationalization. ; Установлено, что на современном этапе нациеобразования проблема предмет­ной определенности украинской национальной идеи приобретает большую актуаль­ность и требует осмысления как в обществе, так и в научном сообществе. Уста­новлено, что формирование украинской национальной идеи начинается параллельно с процессами нациеобразования - уже в ХУ1-Х¥П вв. делались первые попытки сформулировать очертания национальной идеи украинцев, однако поиски формулы украинской национальной идеи относятся к XIXв., а с обретением независимости наблюдается своеобразный Ренессанс украинской национальной идеи, происходивший на фоне возрождения национальных традиций украинского народа, достижения его духовной соборности. Определено, что в актуальных реалиях украинская националь­ная идея выступает как ключевая мысль в понимании природы нации и перспектив ее развития, как программа действий на будущее, усвоения и сохранения достиже­ний прошлого, его исторических, традиционных институтов, как научно обоснованные, консолидированные, инновационные и интеграционные направления современников в мировоззренческом, мотивационно-ценностном и других духовно-информационных и пространственно-временных измерениях, выступает своеобраз­ной целью нации. ; З'ясовано, що на сучасному етапі націєтворення проблема предметної визначе­ності української національної ідеї набуває значної актуальності і потребує осмис­лення як в суспільстві, так і в науковому співтоваристві. Встановлено, що формуван­ня української національної ідеї розпочинається паралельно з процесами націєтворен­ня - вже у XVI-XVII ст.ст. робилися перші спроби сформулювати обриси національної ідеї українців, проте активні пошуки формули української національної ідеї відносять­ся до ХІХ ст., а із здобуттям незалежності спостерігається своєрідний Ренесанс української національної ідеї, який відбувався на тлі відродження національних тра­дицій українського народу, досягнення його духовної соборності. Визначено, що в ак­туальних реаліях українська національна ідея постає як ключова думка щодо розумін­ня природи нації та перспектив її розвитку, як програма дій на майбутнє, засвоєння і збереження здобутків минулого, його історичних, традиційних інституцій, як науко­во обґрунтовані, сконсолідовані, інноваційні та інтеграційні спрямування сучасників у світоглядному, мотиваційноціннісному та інших духовноінформаційних і просторово-часових вимірах, виступає своєрідною метою націєтворення.

Problem setting. At the present stage of the nation, the problem of subject determination of the Ukrainian national idea becomes more urgent and requires understanding both in society and in the scientific community.Recent research and publications analysis. The problems of research of the Ukrainian national idea are mainly focused on generalizing the historical experience of the Ukrainian state-building through the prism of forming the national idea and understanding the process offormation and content of the Ukrainian national idea.Paper objective. The purpose of the study is to clarify the substantive certainty of the Ukrainian national idea at the present stage of nationalization. The following tasks are solved for its realization: to follow the meaningful evolution of the concept «Ukrainian national idea», to define its historical connotations.Paper main body. It is found that the formation of the Ukrainian national idea begins in parallel with the processes of nationalization - already in the 16-17 centuries. The first attempts were made to formulate the outline of the national idea of the Ukrainians, however, the active search for the formula of the Ukrainian national idea dates back to the 19 century. public associations of the first quarter of the twentieth century, especially during the Ukrainian Revolution. It is proved that with the gaining of independence there is a kind of Renaissance of the Ukrainian national idea, which took place against the background of the revival of national traditions of the Ukrainian people, the achievement of its spiritual unity. It has been found out that the national idea is a moving, dynamic phenomenon that reflects the common interest, the common needs of the nation and the representation of the nation's representatives about the complex of means necessary for its progressive and sustainable development. Such means are an effective socio-economic management system based on political, economic, legal, moral subsystems. The worldviews of such a system are conceptualized through the identification of priority national values and interests.Conclusions of the research. It is determined that in the current realities the Ukrainian national idea emerges as a key opinion on understanding the nature of the nation and its prospects, as a program of actions for the future, assimilation and preservation of the achievements of the past, its historical, traditional institutions, as scientifically grounded, consolidated, innovative and integration directions contemporaries in worldview, motivational and other spiritual and informational and temporal dimensions. It is emphasized that the Ukrainian national idea also contains a teleological aspect, since it serves as a kind of purpose for nationalization. ; Установлено, что на современном этапе нациеобразования проблема предмет­ной определенности украинской национальной идеи приобретает большую актуаль­ность и требует осмысления как в обществе, так и в научном сообществе. Уста­новлено, что формирование украинской национальной идеи начинается параллельно с процессами нациеобразования - уже в ХУ1-Х¥П вв. делались первые попытки сформулировать очертания национальной идеи украинцев, однако поиски формулы украинской национальной идеи относятся к XIXв., а с обретением независимости наблюдается своеобразный Ренессанс украинской национальной идеи, происходивший на фоне возрождения национальных традиций украинского народа, достижения его духовной соборности. Определено, что в актуальных реалиях украинская националь­ная идея выступает как ключевая мысль в понимании природы нации и перспектив ее развития, как программа действий на будущее, усвоения и сохранения достиже­ний прошлого, его исторических, традиционных институтов, как научно обоснованные, консолидированные, инновационные и интеграционные направления современников в мировоззренческом, мотивационно-ценностном и других духовно-информационных и пространственно-временных измерениях, выступает своеобраз­ной целью нации. ; З'ясовано, що на сучасному етапі націєтворення проблема предметної визначе­ності української національної ідеї набуває значної актуальності і потребує осмис­лення як в суспільстві, так і в науковому співтоваристві. Встановлено, що формуван­ня української національної ідеї розпочинається паралельно з процесами націєтворен­ня - вже у XVI-XVII ст.ст. робилися перші спроби сформулювати обриси національної ідеї українців, проте активні пошуки формули української національної ідеї відносять­ся до ХІХ ст., а із здобуттям незалежності спостерігається своєрідний Ренесанс української національної ідеї, який відбувався на тлі відродження національних тра­дицій українського народу, досягнення його духовної соборності. Визначено, що в ак­туальних реаліях українська національна ідея постає як ключова думка щодо розумін­ня природи нації та перспектив її розвитку, як програма дій на майбутнє, засвоєння і збереження здобутків минулого, його історичних, традиційних інституцій, як науко­во обґрунтовані, сконсолідовані, інноваційні та інтеграційні спрямування сучасників у світоглядному, мотиваційноціннісному та інших духовноінформаційних і просторово-часових вимірах, виступає своєрідною метою націєтворення.